«Ларс.LOL» Ібен Акерлі
Школа – саме той час, коли ми вперше по-справжньому пізнаємо і випробовуємо дружбу. На Аманду, головну героїню повісті норвезької письменниці Ібен Акерлі, випало нараз чимало випробувань і звичне розмірене життя, в якому дівчина звикла залишатися непомітною, дало тріщину. Цього року класу Аманди доручають опікуватися першачками. Дівчинці ж випала особлива роль – бути опікункою новачка в її класі – Ларса з синдромом Дауна. Розгубленість, невпевненість, страхи, відчуття несправедливості – все це налипло сніжним комом на Аманду й притисло її. Це що, їй тепер доведеться няньчитися з Ларсом, постійно рятувати його від халеп?.. Але знайомство з Ларсом руйнує всі побоювання Аманди. Виявляється, разом їм може бути дуже весело. Ларс дозволяє Аманді поглянути на світ його очима. Вони вигадують закляття, як справжні чарівники школи Гоґвортс, смакують солодкими тостами зі слимаковим слизом (якими виявляються грінки з варенням) і кавою лате (якою виявляється тепле молоко з корицею)… Але все це відбувається, коли їх ніхто не бачить, коли Аманда не боїться, що її висміють. Саме Ларс, хлопець із синдромом Дауна, самодостатній і відкритий, допоможе Аманді нарешті звільнитися від думки решти, не боятися бути собою, не боятися бути не такою.
А ще є Сарі і Кай – найкращі друзі Аманди. Дружба цієї трійці дасть тріщину. Але, як сказала Сарі, «друзі є сім’єю, яку ми обираємо самі. Але їх можна обрати лише раз, і ніколи більше». Тож друзями не розкидаються й не відвертаються від них, коли вони оступилися. І це їм всім доведеться зрозуміти.
«Дівчина Онлайн» Зої Заґґ
Ніхто не знає Пенні так добре, як Елліот. Вона довіряє йому, як собі. Але в один момент ця довіра затріщить по швах й Елліот першим потрапить під підозру в зраді. Чи справді він здатен на таке? Попереду на читачів чекають ще дві частини такої близької багатьом тінейджерам історії, де переплелися випробування дружби на міцність, перше кохання й перші серйозні випробування долі.
«Клуб червоних кедів» Ани Пунсет
«Хто проти суперкрутих» А. Аудгільд Сульберґ
В Анне Беа є Нільс. Щоб вона робила без нього. Якби не він, її життя стало б геть нестерпне. Їй навіть страшно уявити, як би склалося її життя, якби вони не опинилися в одному класі й не стали друзями. А все через те, що Анне Беа – альбіноска, ще й трохи косоока, а тому не добачає. Тож Нільс для неї наче другі очі. А ще з ним вона може почуватися собою. Він навіть називає її по-особливому – Аннебіно. «Саме тому нам так добре удвох, Нільсові й мені. Ми чесні одне з одним. Я серджуся і фиркаю, коли Нільс поводиться по-дурному, а він ніколи не намагається прикрасити правду, якщо це стосується мене. Каже усе, як є». Але, здається, він єдиний, хто вважає її нормальною. Анне Беа живеться не просто: через свою зовнішність, закомплексованість і невпевненість в собі їй ніколи не стати суперкрутою, здається, їй від народження випало належить до касти аутсайдерів. Такі думки не відпускають її ні на мить. До того ж Анне Беа постійно зазнає цькувань з боку суперкрутелиць в її класі. Але щоб не траплялося, поряд завжди опиняється Нільс, готовий підставити своє дружнє плече.
Попереду на Анне Беа чекає найбільша подія осені в її школі – Конкурс талантів. Це її шанс вийти з тіні, повірити у свої сили, а ще – звернути на себе увагу Маґнуса, який їй так подобається. У цій книзі так багато того, з чим мають справу підлітки: булінг у школі, поділ на касти крутих та аутсайдерів, перше кохання й перші справжні перевірки себе. А на читача попереду чекають ще три книжки з цієї серії.
«Лепрекони» Валентини Захабури
Одного дня Наталя отримує листа від друга дитинства Антіна, тобто Тоторо, як вона звикла його називати. «От як побачите, хто такий Тоторо, одразу зрозумієте, який мій Антін. Вони просто близнюки: і усмішка, і веселощі, і сонько він такий точно, і на окарині грає!» А він називає її Мо’. Усе дитинство вони пробавилися разом і навіть пішли до однієї школи. Здається, вони не бачилися років п’ять, відколи він переїхав до Німеччини. Але Тоторо пише, що він приїде до Києва на кілька днів! Здавалось би, крута новина, але в листі Тоторо пише про дивні речі… Та людина, яку Наталка зустрічає на Пейзажній алеї, де вони домовилися здибатися, геть не схожа на її друга. Тоторо дуже змінився зовнішньо, настільки «дуже», що Наталці навіть складно одразу прийняти, що це він. Але, здається, він все одно залишився її милим, добрим Тоторо. Чи так важливо, як виглядає твій друг? Чи так важливо, що зовнішньо твій друг дитинства, якого ти так добре знаєш, вже не такий?.. Але для Антіна вона залишилася «такою ж прикольною скаженою кізонькою».
А які книжки про дружбу згадаєте ви?